• Ви знаходитесь тут:

• Головна - наше життя в ЗДО
• ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДОШКІЛЬНЯТ
• Мінімізація наслідків стресу після евакуації в результаті повідомлення про мінування

Психогімнастика, як метод набуття емоційного досвіду в дошкільному віці

Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша і найвразливіша, тому в цей час найбільше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися гармонійно.

Емоції є індикатором стану і настрою дитини, її ставлення до навколишнього світу та самої себе, а також – самі істотно впливають на поведінку, розумову і рухову діяльність. Чим менша дитина, тим більше вона перебуває в полоні емоцій. Їй важко управляти своїми почуттями, діями, вона схильна до імпульсивної поведінки.

Організовуючи життєдіяльність дитини в дошкільному закладі, ми створюємо умови для попередження дискомфорту та проявів її нервозності , виявляємо причини емоційних переживань, тривоги, підбираємо адекватні засоби впливу.

Емоційний дискомфорт зумовлює певні типи поведінки дошкільнят:

· діти неврівноважені, збудливі, імпульсивні, запальні ( прикрі емоції часто дезорганізовують їхню діяльність. За конфліктних ситуацій з однолітками спостерігаються бурхливі афективні прояви: голосний плач, некеровані рухи, спалахи гніву. Негативні емоції зазвичай призводять до сварок з іншими дітьми.)

· діти, схильні до усамітнення, скуті (певна закомплексованість зумовлює занижену самооцінку, уникнення близьких контактів, уповільнену адаптацію до дитячого колективу. Емоційний дискомфорт у цих дітей викликаний невпевненістю в собі, небажанням відвідувати дитсадок).

· діти, які мають різні страхи (надмірна лякливість породжує сталу тривожність. Тут слід вирізняти нормальні прояви страху як природної ознаки емоційного зрушення. Страх – завжди кепський помічник: він заважає правильно оцінити ситуацію, допомогти товаришеві в грі або в реальній потребі).

В дошкільному віці емоційна сфера дитини не стабільна. У цей період діти саме починають диференціювати різні емоційні прояви та вчаться керувати власними емоціями. У цьому їм допомагають психогімнастичні вправи, ігри, етюди, як методи нетрадиційного оздоровлення.

Завданням психогімнастики є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів. Уже в чоритирічних дітей моторика обличчя досить розвинена. Навіть трирічні малюки розуміють значення жестів і вміють жестикулювати. Більшість трирічних дошкільнят легко імітують голос злого вовка або зайчика-боягузика. П’ятирічні діти можуть набрати умовні пози, коли їх просять зобразити, ніби їм холодно або у них болить живіт.

В сюжет кожного заняття обов’язково включають 2-3 вправи на емоції і емоційний контакт. Ці вправи спрямовані на розвиток у дітей здібностей розуміти, усвідомлювати свої і чужі емоції, правильно їх висловлювати і повноцінно переживати, кінцевою метою є саме оволодіння навиками керування своєю емоційною сферою.

1. Пантоміміка – це виражальні рухи всього тіла людини або окремих його частин, пластика тіла. Пантоміміка допомагає людині виокремити основне, намалювати образ. Жести бувають описовими та психологічними. Перші допомагають педагогу більш образно тлумачити вихованцям зміст матеріалу, що викладається, другі – спрямовані на показ внутрішнього емоційного стану педагога, тобто вони показують його почуття.

Зоопарк на прогулянці (3-4 роки)

Діти рухаються один за одним по залу (бажано під музику) як ведмежата, як зайчики, крокодили, лошата, чаплі, жаби, лисички. Ведучий спочатку показує ходу кожного звіряти, а потім може лише називати його. Звернути увагу дітей на особливо виразні рухи різних тварин.

Лікар Айболить (4-5 років)

Діти пригадують, кого лікував Айболить (лисичку, яку укусила оса, зайчика, що не міг стрибати, метелика з поламаним крильцем, бегемотиків, в яких боліли животики). На протилежних кінцях залу знаходяться “ліс” і “лікарня”. Всі діти колоною йдуть з “лісу” до лікаря (шкутильгають, тримаються за животики, стогнуть, зойкають), а від нього повертаються в ліс, весело підстрибуючи і радіючи своєму одужанню. Гра повторюється три-чотири рази, щоб кожна дитина могла побувати в ролі кількох хворих звірят.

Мандрівники (5-6 років)

Діти діляться на пари. У кожної пари є один великий рюкзак (цеберко, сумка, мішок). Діти вирішують його нести по черзі. І ось один іде без нічого: підстрибує, збирає квіти, ловить метеликів, наспівує, а другий – горбиться під тягарем: ледь пересовує ноги, витирає з чола піт, крекче. Він дуже втомився і сідає перепочити. Це одразу помічає інший, співчутливо всміхається, каже: “Ти тепер відпочинь, а я понесу”. Бере рюкзак. Гра триває.

Вихователеві необхідно заохочувати не тільки артистичне виконання ролей, а й прояв піклування, співчуття до друзів, бажання допомогти.

Добра чарівниця (5-6 років)

Довідалась Добра Чарівниця, що Чаклун перетворив добрих дітей на злі чудовиська і вирішила одна піти до лісу і врятувати їх. Чудовиська хотіли її налякати: вигукували страшними голосами, погрожували кулаками, кривлялися, вищіряли зуби, плигали, але вона нічого не злякалася. Ось вона влучила момент і торкнулася своєю чарівною паличкою одного Чудовиська сторукого, стозубого, стоголосого. Воно вмить перетворилося на лагідну і веселу дівчинку. Дівчинка підбігла до чарівниці, обняла її, подякувала і вони вже вдвох, тримаючись за руки, стоять у коли страшних чудовиськ.

Раптом Чудовисько триголове, триноге, тривухе наблизилось до них і само наштовхнулося на паличку, зойкнуло і перетворилося на красивого і сміливого хлопчика. Дівчатка спочатку стурбувалися, чи не зробили вони йому боляче, але хлопчик заспокоїв своїх рятівниць, подякував їм за допомогу, обійняв їх за плечі, і вони втрьох продовжували рятувати зачарованих дітей...

Мета цієї гри (інсценування казки) – навчити малят виражати один одному свою вдячність, радість, співчуття, піклування, бажання захистити і допомогти.

2. Міміка – це мистецтво виявляти свої думки, почуття, психічний та інші стани за допомогою виражальних рухів м'язів обличчя. Міміка обов'язково повинна доповнюватися пантомімікою.

Хто що любить (3-4 роки)

Діти приходять у лісове кафе. Старус-офіціант не знає, що люблять людські діти, і не розуміє людської мови. Томи від пропонує все, що у нього є (можна ілюструвати малюнками), а діти мімікою показують, що їм подобається, а що вони не їдять. Приблизне меню: солодкі цукерки, солоні равлики, горіхи лущені, гусінь та черв’яки смажені, яблука червоні, поганки бліді, сіно сушене, курка печена, жатки в юшці, суниці в цукрі тощо.

Ведучий сам демонструє зразки виразних мімічних рухів, заохочує тим, вдало зобразив задоволення або огиду.

Кошеня (4-5 років)

Ведучий читає вірш, а діти зображують кошеня, про яке йдеться:

Є у мене кошенятко.

В нього шкірка гладка-гладка.

Як ідемо ми із хати:

Ледь не плаче кошенятко.

А додому повертаємось,

Радо нам воно всміхається.

А вночі малюк не спить,

Від мишей нас боронить,

І з-під ліжка серед ночі

Грізно сяють його очі.

Прикро тільки, що собак

Він лякається ось так...

В магазині дзеркал (5-6 років)

У магазині дзеркал маленька мавпочка побачила своє відображення і вирішила, що то інші мавпочки. І почала вона корчити їм гримаси, кривлятися, шкіритися, надувати щоки, піднімати брови, показувати язика. І вони у відповідь робили те ж саме. Вона посміхнулася – і всі посміхнулися. Тоді їй стало соромно, і вона похнюпилась. Те ж саме зробили й інші мавпочки.

Зайченя в телевізорі (5-6 років)

Втікаючи від Вовка, забігло Зайченя в телеательє. Там працювало багато телевізорів, а деякі стояли ще без екранів, Залізло Зайченя в порожній корпус і почало повторювати все те, що роби Заєць на екрані справжніх телевізорів.

Ведучий зображує здивування, радість, гнів, страх, співає, жестикулює, а всі діти намагаються якнайточніше копіювати його дії.

3. Жести. Жест — рух (дія) для вираження емоції чи інформації замість розмови, або під час розмови. Дія або рух людського тіла або його частини, що має певне значення або сенс, тобто є знаком або символом.

Мова жестів багата на способи вираження людьми найрізноманітніших емоцій і значень, наприклад, образи, ворожості, дружелюбності або схвалення по відношенню до інших. Більшість людей використовують при розмові жести і мову тіла на додаток до слів. Багато жестів використовуються людьми підсвідомо. Жести - це сигнали, які можуть розповісти про те, що думає людина в даний момент. Тільки тлумачити їх треба правильно. Від цього часто залежить підсумок розмови. Мова тіла унікальний і неповторний в кожному випадку. Психологи вважають, що потрібні жести можна виробити. Проте на це потрібно набагато більше часу, ніж хотілося б.

Курча (3-4 роки)

Діти створюють “Книжку з живими малюнками”: слухають оповідання К.Чуковського “Курча” та відтворюють жести і виразні рухи, про які йдеться в тексті. Ведучий після слів “ось так” робить паузу і сам зображує героя оповідання. Діти повторюють за ним.

Глуха бабуся (4-5 років)

Глуха бабуся запитує про щось у дітей. Наприклад: “Хто з вас любить цукерки? Хто ту дівчата? А хто – хлопчики? А якого росту Дядя Стьопа? тощо). Відповідати їм можна тільки жестами, оскільки вона нічого не чує.

Мовчазна розмова (5-6 років)

У Кощея в скрині лежать багатства (іграшки різної форми і розміру). Поки Кощей спить, його вчений Кіт, який дуже любить дітей, тихенько виймає зі скрині ту іграшку, що полюбилася малюку, і дарує йому. Тільки попросити іграшку і описати її треба мовчки, щоб не розбудити Кощея.

Незнайко-Незгодка (5-6 років)

Прийшли діти до лісу. Бачать: червоніють на кущі ягідки. З’їли по одній. А то були ягідки Незнайка-Незгодка. І діти вмить перетворились на Незнайок-Незгодок, які нічого не говорять, нічого не знають і ні з чим не згодні. Повертаються вони до дитячого садка, вихователь запитує: Де ви буди? Що бачили? Що з вами сталося? Скільки вам років? Як вас звуть? Але діти лише знизують плечима, розводять руками і здіймають брови, мовляв: “не знаємо, не бачили?” Тоді вихователь каже: “Йдіть мити руки! Сідайте їсти! Роздягайтесь! Дайте мені ягідку! Підійдіть до мене! Але діти тільки заперечливо хитають головою і відмахуються руками, стискуючи губи. Бо вони стали Незгодами і ні з чим не згодні.

Побіг вихователь до лікаря, розповів йому про біду, що сталася з дітьми, і лікар дав йому інші ягідки – Слухнянки-Хорошки. Спочатку вихователь хотів умовити дітей з’їсти по ягідці, але вони лише відверталися і затискували зуби. Тоді він поклав ягідки на стіл і суворо наказав дітям не торкатися їх і не їсти. Тільки він це сказав, як Незгоди кинулися до столу і з’їли всі ягідки. І відразу ж стали добрими і слухняними дітьми.

Всі дуже раділи, стали в коло, танцювали і поздоровляли один одного з одужанням.

4. Голос. Інтонація (від латів.(латинський) intono — голосно виголошую), сукупність звукових засобів мови, які, накладаючись на ряд вимовних і чутних складів і слів: а) фонетично організовують мову, розчленовувавши її згідно сенсу на фрази; б) встановлюють між частинами фрази смислові стосунки; в) повідомляють фразу, а інколи і знаменним відрізкам розповідне, питальне, наказове і ін. значення; г) виражають різні емоції. Зовні виявляється варіаціями емоційного тембру голосу.

Три ведмеді (3-4 роки)

Вихователь читає дітям казку про трьох ведмедів і пропонує кожному промовити слова персонажів: “Хто брав мою ложку? Хто їв з моєї миски? Хто лежав у моєму ліжку?” Потім хтось із дітей відвертається і намагається вгадати, чиїм голосом промовляє та чи інша дитина. Ведучий жестами дає завдання дітям говорити за Тата Ведмедя чи за малого Ведмедика.

Хто як кричить (4-5 років)

Діти слухають вірш А.Барто “Хто як кричить”. Потім ведучий виразно промовляє кожний перший рядок вірша, а діти наслідують його інтонацію і міміку, закінчують строфу другим рядком.

-Ку-ку-рі-ку! – починає ведучий, поважно підносячи голову, розвівши руки.

-Курей стережу, - промовляють діти, ставши в подібну позу і з такою ж самовпевненою неквапливість в голосі.

-Кудах-тах-тах! – метушливо починає ведучий, підстрибуючи, збуджено плескаючи себе руками по боках та озираючись.

-Знеслась у кущах! – закінчують діти, зобразивши метушливість та збудженість.

Ух та Ох (5-6 років)

Жили собі двоє друзів Ух та Ох. Один був веселий та сміливий, а другий полохливий і плаксивий. Друзі дуже любили один одного і завжди були разом. Що б один з них не казак – другий все повторював. Тільки виходило у них це по-різному. “Ух, яка холодна водичка”, каже бадьорий і весело Ух, вмиваючись. “Ох, яка холодна водичка”, повторює Ох, але при цьому ледь не плаче. “Хто там стукає у двері?” – питає Ох тихо і полохливо. “Хто там стукає у двері?” – впевнено і голосно запитує Ух. І всі одразу здогадувались, чий це голос – Уха чи Оха.

Вихователь роздає дітям картки, на яких вказано, чиїм голосом (Оха чи Уха) вони повинні промовити запитання. Наприклад один з учасників щось промовляє, намагаючись відтворити голоси Оха або Уха: Можна мені увійти? На вулиці мороз! Такий дощ іде! Пішла до дитсадка! Дай мені, будь ласка, олівець! Ми поїдемо поїздом? і т.д. Всі намагаються відгадати, чию роль – Оха чи Уха – виконує учасник. Якщо відгадали, дитина показує свою картку і віддає її ведучому.

Ляльковий театр (5-6 років)

Діти ховаються за ширму і показують лялькову виставу за відомою казкою (“Колобок”, “Рукавичка”, “Ріпка” тощо), намагаючись так змінити свій голос, щоб його не впізнали. А глядачі повинні вгадати, чиїм голосом говорять персонажі. І хоч діти звичайно впізнають голоси, ведучому все одно варто підкреслити, що “артисти” так вдало змінили голос, що їх ледве пізнали. По ходу вистави актори можуть мінятися ролями.

5. Вираження уваги та зосередженості. Ці ігрові вправи виділені в окремі групу, оскільки вони не тільки сприймають розвитку виразних рухів, а й допомагають дитині через засвоєння моторного компонента психічних станів наблизитися до оволодіння довільною увагою. Такі вправи рекомендують дітям з психомоторною гіперактивністю, із зниженим настроєм, затримкою психічного розвитку та іншими видами, що призводять до незрілості уваги.

Працюючи з надто збудливими дітьми, доцільно зацікавлювати їх самою грою, а не перемогою в ній.

Робота проводиться у формі театральних дій, концертів, живих картин тощо, але не змагання, щоб н травмувати психіку збудливих дітей, запобігти негативним переживанням та нервовими зривом. Вихователю слід пам’ятати, що в іграх з елементами змагання надто збудливі вихованці одержують емоційне напруження.

Лисичка підслуховує (3-4 роки)

Лисичка стоїть під вікном хатинки, в якій живуть котик з півником, і прислухається, про що вони говорять.

Виразні рухи: голова нахилена вбік (слухає, підставляє вухо), погляд, спрямований в інший бік, напіввідкритий ротик.

Поза: нога виставлена уперед, корпус злегка нахилений вперед.

Слухаємо тишу (4-5 років)

Діти йдуть під музику один за одним. Коли музика стихає, всі зупиняються, заплющують очі і слухають тишу. В тиші ледь чутно лунає команда ведучого на виконання спокійних рухів (сісти на підлогу, лягти на спину, підняти догори праву руку тощо). Рухи треба виконувати так, щоб не сполохнути тишу.

Виразні рухи: палець однієї руки притулений до губів, друга приставлена до вуха, очі заплющені.

Поза: Тулуб нахилений уперед.

Індійці (5-6 років)

Діти йдуть один за одним, скрадаючись, ніби індійці в джунглях. Попереду йде вождь. Коли вождь тихо плесне у долоні, дитина, що йде останньою, має одразу зупинитись. Так вождь розміщує всіх дітей у задуманому ним порядку (у лінію, коло, по кутках). Вони завмирають, уважно стежать за поглядом вождя. Мовчазний дозвіл вождя означає, що вартовий може залишити свій пост і приєднатися до загону. Інші діти під керівництвом вихователя жартують з “індійцями”, кличуть їх, але ті стоять, ніби закам’янілі, щоб не пропустити наказу вождя.

Виразні рухи: постава горда, голова високо піднята, очі пильно стежать за вождем. Брови зведені, губи стулені. Обличчя зосереджене, суворе й водночас спокійне.

Поза: ноги широко розставлені, руки схрещені на грудях, тулуб трохи відхилений назад.

Маленький скульптор (5-6 років)

Малюк зображає скульптора, інші діти – глину. Скульптор задумав зробити скульптурну групу під назвою “Вовк і заєць”. Він ставить двох дітей у центр кімнати і показує їм позу і міміку: Заєць вудить рибу, посміхається і не помічає, що за його спиною стоїть Вовк і ось-ось кинеться на нього.

Скульптор обходить кругом статуї, поправляє ї, відступаючи, милується своєю роботою. Поки той спить, скульптурна група оживає. Вовк хоче спіймати Зайця. Вони бігають коло скульптора, але як тільки той починає ворушитися і прокидається, швидко займають свої місця і застигають в попередніх прозах. Скульптор встає, роздивляється скульптуру. Він не може повірити, що Вовк і Заєць ожили.

Інший скульптор може задумати зліпити” Трьох поросят”. “Веселих барабанщиків”, “Бременських музик”, “Танцюристів”.

6. Вправи на розслаблення м’язів

Вправи допомагають в ігровій формі оволодіти приймами знаття психом’язового напруження. Само розслаблення необхідне дітям з надто збудливою або надто чутливою нервовою системою, малюкам, яким властиві страх, нав’язливі стани та рухи, істеричні реакції, заїкання тощо.

Котик спить (3-4 роки)

Діти слухають вір і зображують стомленого котика: лягають на підлогу, потягуючись, і починають рівно, спокійно дихати. Вихователь підходить до них, підіймає руки (“лапки”) одного, другого, але руки падають, мов ватяні.

Захотілось котику спати,

Кулачками тре оченята.

Зачекай, мій котику, трішки,

Постелю для тебе я ліжко.

Але мій мисливець завзятий

Вже не міг на ніжках стояти.

Він повільно впав на підлогу,

Розкидавши руки і ноги.

Я його хотіла підняти,

Але став мій котик як з вати.

Уві сні непомітно він диха,

Тільки носом посапує тихо.

Живі загадки (4-5 років)

Руки вгору, з моркви ніс

Сонце вийшло – він розкис.

(Сніговик.)

Цвях на сонці вигравав

та підтанув і упав.

(Бурулька.).

Перший рядок – руки над головою, виструнчитися. Другий – опустити (кинути) розслаблені руки та присісти.

Штанга (5-6 років)

Дитина підіймає “важку штангу”. Потім кидає її, відпочиває.

Повітряна кулька (м’яч) (5-6 років)

Дівчинку або хлопчика обирають на роль м’яча. Спочатку дитина зображує здутий м’яч: ноги напівзігнуті, руки і шия розслаблені, корпус нахилений уперед. Хтось з дітей починає надувати м’яч насосом. супроводжуючи кожну порцію повітря звуком “с-с-с”. Почувши перший звук “с-с-с”, м’яч вдихає повітря і випрямляє ноги в колінах, далі випрямляє тулуб, піднімає голову, руки, надуває щоки. М’яч надутий. Потім його спускають, на звук “ш-ш-ш” з нього виходить повітря і тіло повертається в попередній стан.

Діти міняються ролями.

7. Вираження спокою та розслабленості

Ці вправи дають змогу через оволодіння виразними рухами розслаблювати м’язи і таким чином управляти емоційним станом дитини. Навіювання спокою краще здійснюється в групових завданнях, де всі вихованці гуртом уповільнюють рухи, переходять на шепіт і завмирають.

Сніжинки (3-4 роки)

Подув вітерець. Діти-сніжинки кружляють під жваву музику. Та ось вітерець затихає, музика уповільнюється, сніжинки ледве рухаються і нарешті лягають на землю (діти присідають, опускають руки, схиляють голову, ніби заснули). Все тихо.

Заводні іграшки (4-5 років)

Діти граються в заводною іграшкою, звертають увагу, як її рух уповільнюється, коли закінчується завод. А потім самі зображують заводне курча, зайчики, паровозик тощо (поступово уповільнюють рухи, зупиняються, завмирають).

Фея сну (5-6 років)

Діти сидять на стільчиках, що стоять в колі на достатній відстані. Звучить колискова. Дівчинка з “чарівною паличкою” (фея сну) підходить до одного з малюків і торкається паличкою його плеча, той засинає (нахиляє голову і заплющує очі). Так вона обходить всіх дітей і тихенько виходить.

Зачароване місто (5-6 років)

Діти слухають казку про зачаровану принцесу. Кожний обирає собі позу, завмирає. Ведучий намагається розбудити учасників гри. І тільки тоді, коли він цілує принцесу, всі прокидаються.

8. Вираження негативних емоцій та переживань

Можливість в умовній ситуації вільно виражати певні негативні емоції, регулювати час та міру їх прояву дає змогу дітям свідомо ставитись до своїх та чужих переживань. Виражаючи в уявних ігрових умовах перебільшений страх або гнів, дитина ніби пересичується ними, що знижує психотравмуючий вплив цих емоцій, запобігає їх закріпленню та переходу у нав’язливі стани.

9. Вираження суму та страждання

Зайчики (3-4 роки)

Інспекція вірша М.Познанської “Зайчики”:

В лісі сніг. У лісі звірі.

Ось зайчатка скачуть сірі.

Сірі їстоньки хотять,

Сірі з холоду тремтять.

Бідні зайчики голодні.

Ще не снідали сьогодні.

Виразні рухи: стрибають, ніби гріються, руками б’ють себе в боки, обіймають за плечі, притискають до живота.

Міміка: лоб зморщений, брови зведені, губи злегка надуті, кутки губ опущені.

Ведмедик Мишка (4-5 років)

Інсценізація вірша І.Неходи “Ведмедик Мишка”.

Ну, я це – ведмедик Мишка,

Він і плаче, і реве...

Він звихнув учора ніжку

І тепер кривенький трішки...

Та нічого – заживе!

Діти зображають ведмедика, який плаче, тримається за ніжку, шкутильгає.

Сумний зайчик (5-6 років)

Діти пригадують казку про Козу-Дерезу. Потім по черзі зображають зайчика, яки сидить під дубком, плаче і крізь сльози відповідає ведмедю, вовку, лисичці та раку: “Як же мені не плакати, коли в моїй хатці звір страшенний сидить...”

Мурашка стомився (5-6 років)

Ведучий читає вірш Л.Костенко “Мурашки думають про зиму”:

знайшов мурашка гарну бадилину.

Бере – везе... везе – везе...

І так, і сяк, і вгору, і в долину –

Така важка, ніяк не доповзе.

Діти зображають, як повзе мурашка, як схиляється. як нього ніжки збиті камінням, як він нарешті сів, притулився до чогось, простяг ноги, опустив руки, голову, зігнувся і каже: “Така важка, ніяк не довезу...”

10. Вираження гніву

Сердитий дідусь (3-4 роки)

Дідуся в село приїхав Петрик і одразу пішов гуляти. Дідусь розсердився, що Петрик вийшов за хвіртку. А якщо з лісу вибіжить вовк? Що станеться з онуком?

Міміка: насуплені брови, стиснуті губи.

Король Лісовик (4-5 років)

Інсценізація вірша

Ой ховайтесь хто куди,

Щоб не трапилось біди!

Бо сьогодні Лісовик

Розсердився геть на всіх!

як затупає ногами!

Замахає кулаками!

Зуби стиснув, брови звів!

Хто його так розлютив?

З чого стався весь той гнів?

Може, він щось люте з’їв?

А нічого і не сталось.

Просто мухи покусали!

Посварилися (5-6 років)

Два хлопчики посварилися. Вони дуже сердиті, насуплені, наступають один на одного, розмахують руками. Ось-ось поб’ються.

Вираження страху

Лисеня боїться (3-4 роки)

Лисеня побачило на другому березі струмка свою маму, але воно ніяк не наважиться увійти в воду (перебігти через місток, перестрибнути). Вода холодна, та і глибока тут.

Виразні рухи: поставити одну ногу вперед на носочок, прийняти її. Повторити цей рух кілька разів.

Гроза (4-5 років)

За вікном гроза. Шумить злива. Спалахують блискавки. Грізно гуркоче грім.

Малюк один вдома. Він стоїть біля вікна. Коли знову гримнув грім, йому стає страшно.

Звучить музика М.Раухвергера “Грім”.

Виражені рухи: голова схилена вперед і втягнута в плечі, очі широко розкриті, рот теж відкритий, долоні ніби відганяють від обличчя страшне видовище.

Страх (5-6 років)

Малий лишився вдома один і дуже боїться. Він нерухомого сидить на стільці і перелякано дивиться на двері: а раптом у тій кімнаті хтось причаївся, що тоді?

Звучить музика Н.Мясковського “Тривожна колискова”.

Виразні рухи: голова відкинута назад і втягнута в плечі.

Міміка: брови підняті вгору, очі розширені, рот розкритий, немов для зойку.

Після етюда дітей запитують, кого або чого вони бояться насправді, пропонують намалювати або розповісти. Активізація згадок про страх допомагає дітям розкрити свої емоції в розповіді, в малюнку або грі.

Способи зняття психоемоційної напруги в дітей дошкільного віку

Діти переживають проблеми, які виникають у різному віці, вони здатні впоратись чи не впоратись з ними і, безумовно, завжди потребують допомоги дорослих. У дошкільному дитинстві закладається фундамент психічного і фізичного здоров‘я дитини, відбувається його інтенсивне зростання та розвиток, формуються необхідні навички і звички, виробляються риси характеру, без яких не можливий розвиток дитини як особистості. У різному віці у дитини різні «зони психічної чутливості», вони вразливі та схильні до стресу. Причини виникнення стресу в дітей різні.

Задача педагогів полягає в тому, щоб відрізнити дитячий стрес від нездужання, що супроводжуює нормальні процеси росту і розвитку дитини. Останнім часом проблема забезпечення фізичного і психічного здоров‘я дітей постає дуже гостро. У дитячому віці впевнено з‘являються неврози, як наслідок стресу, діти опиняються в стані психоемоційної напруги. У цій ситуації їм буває важко прийняти правильне рішення через низьку психічну стійкість, обумовлену віком. Причиною стресів є дефіцит позитивних емоцій у дитини і негативна психологічна обстановка.

Для здоров‘я дитини дуже важливе нормальне психічне здоров‘я, увага до мовленнєвого розвитку, профілактика перевтоми, створення емоційного комфорту, постійна підтримка позитивного психоемоційного стану, створення всіх необхідних умов для гармонійної взаємодії дитини з життєвим середовищем.

Емоційну напругу часто плутають зі стресом, хоча ці поняття варто розрізняти. Можна сказати, що емоційна напруга є причиною, а стан стресу наслідком. Крім того, стресом називають реакцію організму на психологічні та фізичні перенавантаження.

Причина емоційної напруги одна – невміння проявляти негативні емоції, своєчасно попереджати та позбавлятися їх. Негативні емоції накопичуються, і поступово у дитини можуть розвинутися різні невротичні розлади – від легкої депресії до серйозних психічних захворювань. Страждає і фізичне здоров‘я. Якщо психологічний стрес триває постійно, то це призводить до негативного впливу на організм в цілому. Дуже часто на організм дитини впливають так звані зовнішні, або стресові фактории.

У дітей емоційна напруга завжди проявляється по- різному. Діти можуть ставати мовчазними, уникати друзів, демонструвати ознаки депресії, у них проявляються напади роздратування або спалахи люті, в цілому їх поведінка стає дуже важкою, вони часто втрачають контроль над собою.

Розпізнати факт перебування дитини в стресовому стані можна за рядом ознак, як от:

· дитина погано спить, важко з плачем засинає, сон її дуже неспокійний, під час сну вона часто прокидається, кличе маму, виявляє ознаки надмірного збудження;

· дитина часто плаче з незначного приводу або стає дуже вразливою, може проявляти ознаки агресії в звичайних ситуаціях;

· дитина виявляє ознаки втоми, навіть після навантаження, яке раніше давалося їй дуже легко, самостійно припиняє виконувати завдання буз видимих на те причин;

· дитина стає забудькуватою, неуважною, у неї проявляються ознаки відсутності впевненості в собі, своїх силах, або вона може стати неспокійню, непосидючою. у такому стані дитина шукає підтримки в дорослих, схвалення всіх її дій. Такі ознаки яскраво свідчать про її дискомфортний психологічний стан;

· дитина перестає брати участь в іграх з однолітками, у неї виникають труднощі з дисципліною, вона часто кривляється, виявляє ознаки впертості, боїться контактів, прагне самостійності;

· дитина часто втрачає апетит або, навпаки, вона постійно щось жує або смокче;

· дитина втрачає вагу або, навпаки, набирає зайві кілограми, що призводить до ожиріння;

· у дитини може спостерігатися тремтіння рук, пересмикування плечима, похитування головою, гра зі статевими органами, нічні та денні прояви енурезу;

· у дитини може спостерігатися втратата інтересу до будь якої діяльності, розлади уваги, слабка концентрація уваги, розлади пам‘яті, труднощі уяви тощо.

Усі ці ознаки свідчать про погіршення психоемоційного стану, наслідком якого може стати стрес. Під стресом розуміють неспецифічну фізіологічну реакцію організму, яка виникає у відповідь на несподівану, напружену ситуацію. Про стан стресу свідчить зміна режиму роботи багатьох органів і систем органів ( частота пульсу, ритм серцевих скорочень тощо), виділення адреналіну в кров.

У дітей стресова реакція може проявлятися порізному:

1.Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, який спричиняє стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у дитини прискорюється дихання, підвищується тиск, прискорюється пульс. Змінюються і психічні функції: Уся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації.

2.Стадія опору, або резистентності. Настає у випадку, якщо фактор, що викликав стрес, продовжує діяти тривалий час. У такому випадку організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3.Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви дитини, знижується загальний опір організму. Тривалий стрес і може привести до хвороби. Діти під впливом стресу можуть придбати нервові звички або в них виникають судоми, нервовий тік: кліпання, смикання, намотування волосся на пальці або часте ковтання слини.

Стан стресу може виникати, якщо дитина перебуває в екстремальній ситуацій. У таких випадках мова йде про гострий стрес. В останні роки у зв‘язку з інформаційним перенавантаженням суспільства все частіше мова йде про хронічну форму стресу і все частіше він набуває характер епідемії.

Найросповсюдженішими є два види стресів:

Афект – стан, що позбавляє людину спокійної розважливості мислення і волі. Зазвичай приводами афектів бувають сильні та раптові емоції, під впливом яких надмірно збуджується і раптово змінюється стан людини.

Тривожність – стан емоційної напруги, переживання особистої погрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, віднесення невдач і помилок до властивостей своєї особистості, невдоволення собою.

У проявах стресу завжди можна виділити психологічні, фізіологічні, емоційні та особистісні ознаки:

Фізіологічні ознаки стресу:

· хекання;

· прискорення пульсу;

· почервоніння або збліднення шкіри;

· збільшення адреналіну в крові;

· рясне потовиділення.

Психологічні ознаки стресу:

· уповільнення розумових операцій;

· розсіювання уваги;

· ослаблення функції пам‘яті;

· зменшення сенсорної чутливості;

· гальмування процесу прийняття рішень.

Особистісні ознаки стресу:

· повне пригнічення волі;

· зниження самоконтролю;

· пасивність і стереотипність поведінки;

· нездатність до творчих рішень;

· підвищена сугестивність, страх, тривожність;

· невмотивоване занепокоєння.

Медичні ознаки стресу:

· підвищена нервозність;

· наявність істеричних реакцій;

· непритомність;

· афекти;

· головні болі;

· безсоння.

Добре організована система психологічних впливів на організм – це психологічна корекція емоційних порушень. Її основною метою є пом‘якшення емоційного дискомфорту дітей, підвищення їх самостійності та активності, усунення вторинних особистісних реакцій таких, як агресивність, підвищена збудливість, тривожна недовірливість. Психологічна корекція емоційних порушень являє собою добре організовану систему психологічних впливів на організм. Сильні емоції викликають м'язову напругу в тілі дитини, тому кращим засобом зняття нервової напруги є фізичні навантаження. Для психоемоційного розвантаження доцільно використовувати насамперед методики, які передбачають фізичну активність дитини. Корекційна робота може проводитися 1-2 рази на тиждень. На кожну дитину заводиться щоденник спостережень, який дозволяє простежити за його поведінкою. Це такі: казкотерапія, музикотерапія, арттерапія, хромотерапія, танцювальна терапія, пісочна терапія, пситилінотерапія, аромотерапія, тілесно-орієнтовна терапія, самомасаж, релаксація та інші.

Розглянемо найпопулярніші з них.

АРТТЕРАПІЯ

Арттерапія – це спеціалізована форма психотерапії, заснована на образотворчому мистецтві. Основне завдання арттерапії полягає у розвитку самовираження і самопізнання дитини. Психологами давно було помічено, що в малюнках дітей відображається не лише рівень розумового розвитку та індивідуальні особливості, а вони є своєрідною проєкцією особистості Образи художньої творчості відбивають усі види підсвідомих процесів: страхи, внутрішні конфлікти, сни тощо.

Методи арттерапії використовують у корекції психічних захворювань у дорослих і неврозів у дітей

Арттерапія – це вид психотерапії та психологічної корекції, заснований на мистецтві та творчості.

Форми роботи

1. Спонтанне малювання.

Ця форма роботи не передбачає спеціального завдання. Дитині видають альбом для малювання, кольорові олівці, фарби та пензлі. Сеанс можна проводити під музику. Дитина злегка прикриває очі й сама водить спонтанно по аркушу паперу. Така форма привчає уважно прислухатися до себе, відображати на папері свої почуття, подивитись на свій світ збоку, зрозуміти світ іншої людини за допомогою малюнка.

2. Асоціативне малювання.

Така форма передбачає малюнок на заздалегідь задану тему, причому теми беруться з області почуттів і взаємовідносин: «Моя родина», « Мій дім», «Моя улюблена професія» та інші.

3. Малювання почуття.

У роботі використовуть годинник або секундомір. Протягом однієї хвилини діти розглядають пейзаж, а потім самостійно малюють свої емоції та відчуття, які в них виникли розглядаючи твір мистецтва.

4. Малювання пальцями рук і ніг.

Таке малювання дає відчуття насолоди, підняття настрою, зняття скутості.

5. Малювання музики.

Дітям пропонують прослухати певний музичний твір, а потім намалювати свої емоції та відчуття. Такі заняття повинні носити невимушений і спонтанний характер, на відміну від організованої діяльності. Акцент під час проведення роблять на самовираженні своїх почуттів, а не на розвитку художніх здібностей дитини.

КАЗКОТЕРАПІЯ

Казкотерапію можна розглядати як один із різновидів бібліотерапії. Вона є одним із поширених психолого-педагогічних методів, ефективних не лише при роботі з дітьми, а й з дорослими.

У казках описуються всім зрозумілі приклади безпечного життя, тому читання казок дає дивовижний ефект, допомагає знайти правильний вихід із багатьох життєвих ситуацій, подолати труднощі. Основна суть казкотерапії полягає в процесі утворення зв‘язків між казковими подіями та героями і поведінкою в реальному житті, це процес перенесення казкового змісту в реальність. У казках можна знайти повний перелік усіх життєвих проблем і ситуацій. Із сучасною дитиною треба не лише прочитати казку, а й обговорити її сюжет, дати оцінку діям героїв, знайти вихід із описаних ситуацій. Користуючистсь методом казкотерапії, педагог може залучати різні літературні жанри: притчі, билини, анекдоти, міфи. Казки також можуть бути різних жанрів: художні – народні, авторські – дидактичні, психотерапевтичні, медитативні, психологічні .

У ході роботи з казкою дитині в зрозумілій формі пояснюють, що добре, а що погане, на прикладі позитивних героїв її вчать бути хорошою, боротися з неправдою, долати різноманітні перешкоди, негативні ж герої викликають у неї лише негативну реакцію. Терапевтична казка відрізняється від звичайної тим, що її вигадують спеціально з урахуванням особливостей дитини, її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми й емоції.

ТІЛЕСНО-ОРІЄНТОВАНА ТЕРАПІЯ

Підвищена емоційна і м‘язова напруга, яка виникає, як наслідок порушення гармонії між людиною та навколишнім світом, може стати причиною походження хвороб і розладів. При порушенні балансу організм починає шукати вихід із важких ситуацій шляхом напруги. Якщо стрес зростає, виникає хвороба.

Основна мета тілесно-орієнтованої терапії ‒ зняття психологічної напруги, загальмованості, скутості, усвідомлення свого тіла, його можливостей.

Практична частина

Форма проведення: групова

Час проведення: 10–15 хвилин.

Обладнання: килим, стільці, матраси, ліжка.

Мета заняття: зняти психологічну напругу, загальмованість, скутість, усвідомити своє тіло, його можливості. Рекомендації з проведення процедури класичного розслабляючого масажу (Методика тренінгу Лоуен)

Встаньте й утворіть коло. Поставте ноги на відстані близько 90см, перенесіть вагу на пальці ніг. Коліна тримаєте злегка зігнутими, дайте тілу розслабитися, а тазу вільно провиснути. Покладіть руку собі на живіт і дивіться в очі учаснику, що стоїть навпроти вас. Зробіть глибокий вдих через рот, пропускаючи повітря по всьому шляху до живота. Зробіть глибокий видих, даючи вирватися звуку. Підтримуйте звучання стільки, скільки зможете без напруження. Повторіть 16 циклів глибокого дихання, вдихаючи і видихаючи повільно й глибоко. Не поспішайте, інакше відчуєте запаморочення. Не стримуйте ніякі звуки, які вам захочеться вимовити, весь час дивіться один одному в очі. Усвідомлюйте будь-які перешкоди в процесі дихання. Відзначайте всі почуття, що виникають під час повного дихання, і зберігайте тіло м‘яким і розслабленим. Закінчивши вправу на спільне дихання, струсіть усе тіло, звісивши руки по сторонах, згинаючи і випрямляючи коліна. Потім кілька разів підстрибніть для енергетизації частин тіла. Стрибайте повільно, ледве відриваючи ноги від підлоги. Продовжуйте, поки не втомитеся. Потім відпочиньте, злегка зігнувши коліна, змістивши вагу вперед і випрямивши спину.

Напружені пози

Встаньте, поставте ноги нарізно, стопи злегка поверніть усередину, коліна зігніть, наскільки це можливо зробити, не відриваючи п‘яти від підлоги, кулаки поставте на поперек і прогніться тілом. Дихайте животом, утримуйте позу протягом приблизно хвилини. Позначте області напруги у своєму тілі. Напруга може бути в попереку або в передній частині стегон. Керівник групи або хто_небудь ще може допомогти вам визначити, які труднощі виникають при виконанні прогину (можливо, це надмірна ригідність або зайва рихлість). Якщо ви утримуєте правильний прогин, продовжуєте дихати і стоїте розслаблено, ваші ноги повинні почати тремтіти.

Активні вправи

Наступні вправи можуть виконуватися одночасно групою або кожним членом групи по черзі. Вивільнення гніву. Станьте лицем до об‘єкта (ліжка, м‘якого стільця або купи подушок), розставте ноги, злегка зігніть коліна і наносьте удари (пластиковою вибивачкою, тенісною ракеткою або власними кулаками) по об‘єкту сильно, але розслаблено. "Включіть" в дію все тіло. Рот тримайте відкритим, дихайте глибоко, не стримуйте крику. Використовуйте будь-які слова, що виражають почуття гніву, наприклад «ні!». Можете уявити людину, з якою у вас пов‘язані незавершені емоції, і спрямувати на неї свій гнів. Іноді члени групи чинять опір цій вправі, стверджуючи, що вони в цей момент не відчувають почуття злості. Причиною опору часто є небажання розкривати свої почуття, страх перед вираженням сильних негативних емоцій. Більшість учасників може тимчасово ідентифікуватися з «ворогом», а потім відновити контроль над собою.

Брикання

Ляжте на спину на ліжко, матрац або пінопластовий мат. Вільно розкиньте ноги і повільно починайте брикатися, торкаючись ліжка всією ногою. Чергуйте ноги і високо піднімайте їх. Поступово збільшуйте силу та швидкість брикання. Голосно говоріть «ні!» на кожен удар ногою, збільшуючи інтенсивність удару. Брикання допомагає поліпшити циркуляцію крові, послабити «м‘язову броню» на рівні таза. Згідно з Лоуен, це допомагає стати менш загальмованими і більш спонтанними устосунках. Рефлексія. Здійснення інтелектуального аналізу. - Я все зміг. - Я все зрозумів. - Якщо я не виконав завдання, хочу зрозуміти чому мені важко. - Хочу ще раз виконати це завдання.

Коментарi